Герасун Б.А. Вірусний гепатит В. НВ-вірусна інфекція.

Вірусний гепатит В. НВ-вірусна інфекція Book Cover Вірусний гепатит В. НВ-вірусна інфекція
Герасун Б.А.
Монографія
Львів, ЛНМУ
2009
260 с.

У книзі розглядаються етіологія, епідеміологія, патогенез, клініка та лікування гострого та хронічного вірусного гепатиту В, дельта інфекції та гепатоцелюлярної карциноми (дані літератури та власні дослідження автора). Детально досліджені шляхи передачі (зокрема ан-тенатальний та перинатальний), містяться результати вивчення нової актуальної проблеми гепатології – НВе-негативного хронічного гепатиту В, розглянуті механізми тривалої пер-систенції HBV. До розділу лікування хронічного гепатиту В увійшли авторські розробки терапії позапечінкових проявів хронічного гепатиту.

Книга розрахована на широке коло спеціалістів, зокрема епідеміологів, інфекціоністів та терапевтів.

ПЕРЕДМОВА

Звернення до теми монографії зумовлено багаторічною прив'язаністю автора до проблем гепатології. В перших спробах виявлення вірусу гепатиту В за допомогою культури лейкоцитів периферичної крові (1968-1971 рр.) ми відчули надзвичайну складність, загадковість та безмежні можливості наукового пошуку, що і визначило подальший напрямок нашої роботи.

З часу першого видання монографії "Вірусний гепатит В" пройшло понад 15 років. За цей час відбулися суттєві зміни в уявленнях про НВ-вірусну інфекцію. Удосконалення методів імуноферментного аналізу та впровадження у клініку методів визначення НВV DNA підняло специфічну діагностику на якісно вищий щабель. Аналіз DNA ізолятів вірусу встановив існування різних генотипів збудника хвороби, що можуть одночасно циркулювати на певних територіях, - клініко-епідеміологічне значення генотипових особливостей НВУ ще потребує свого вивчення.

Завдяки успіхам генетики стало відомим існування мутантних штамів вірусу гепатиту В. У клінічному аспекті найактуальнішою є проблема, зумовлена мутацією рrе-соrе та соrе гена НВV, оскільки цей квазівид вірусу втрачає здатність до синтезу НBeAg, а це призводить до змін у патогенезі. Відповідно змінюється перебіг та наслідки хвороби. Однак, у вітчизняній літературі питання про вплив мутацій НВV на патогенез, клініку та лікування гепатиту В, в першу чергу хронічного, висвітлено недостатньо.

За час, що минув з першого видання монографії "Вірусний гепатит В", розроблені високоефективні вакцини, хвороба стала керованою. Однак, успіхи у боротьбі з нею виявилися меншими, ніж очікувалось на підставі вивчення ефективності вакцинації. Негативні соціальні процеси, що відбулися на пострадянському просторі, вплинули на рівень захворюваності. Значне поширення наркоманії, активізація статевого шляху передачі гепатиту В зумовлює серйозність сьогоденної епідемічної ситуації.

Ефективна боротьба із поширенням інфекційного захворювання неможлива без вивчення та глибокого аналізу сучасних особливостей епідемічного процесу. Ще недавно майже не враховували можливості антенатальної передачі НВV, недооцінювали роль статевих перверсій у епідеміології гепатиту В, обмежене значення надавали зараженням серед ін'єкційних наркоманів. Сьогодні розширились знання про різні категорії вірусоносіїв, зокрема, стало відомо про так званий "німий" гепатит В з відсутністю серологічних маркерів інфекції, отримані підтвердження реплікації НВV DNA у anti-НВs- та anti-НВс-позитивних людей. Зараження після трансплантації печінки від донорів, у крові яких не було маркерів гепатиту В, навіть НВV DNA, висунуло нові вимоги до попередження трансплантаційної передачі НВV.

Сучасні досягнення специфічної діагностики створюють реальні можливості для подальшого прогресу у попередженні посттрансфузійного гепатиту, проте в Україні нові діагностичні можливості використовуються недостатньо. Саме тому ми намагалися детально розглянути ці та інші епідеміологічні аспекти проблеми вірусного гепатиту В.

За час, що минув з першого видання монографії, досягнуто прогрес у лікуванні хронічного гепатиту: з'явилися пегильовані інтерферони та велика група аналогів нуклеозидів. Зрозуміло, що у новому виданні ми зробили спробу висвітлити ці здобутки.

За ті роки, що я займався цією проблемою, у гепатології відбулися величезні зміни. Пам'ятаю як було сприйнято відкриття австралійського антигену і наші перші спроби діагностувати гепатит за допомогою власно відшуканої сироватки крові, що містила антитіла до нього. А сьогодні у повсякденній клінічній практиці використовуються методи генної діагностики…

Змінилися темпи розвитку науки, прогрес у гепатології переконує в тому, що вже за кілька років буде досягнуто ще більших успіхів у попередженні та лікуванні хронічних гепатитів.

На жаль, не все з того, що автору із колегами та учнями вдалося зробити, увійшло до практики. Зокрема, це стосується проблеми імунологічного прогнозування розвитку печінкової енцефалопатії. Саме це спонукало майже повністю перенести відповідний розділ нашої роботи до нового видання монографії.

Завершуючи вступ, не можу не згадати тих видатних учених і чудових людей, з якими мені пощастило спілкуватися і які підтримували мене в моїх намаганнях займатися обраною проблемою. В першу чергу, це видатний епідеміолог та клініцист Є.А. Пакторіс, саме його я завжди вважав своїм вчителем, та Є.С. Кетіладзе, яка надзвичайно багато зробила для розвитку вчення про вірусні гепатити у Радянському Союзі.

Я завжди пам'ятаю професора Д.Х. Фоміна, який навчив мене основ вірусології та епідеміології; доцента Т.В. Влох, разом з якою я виконував епідеміологічні дослідження. Особливо вдячний моєму другові професору Л.Ю. Шевченку, з котрим ми починали роботу над вивченням імунопатогенезу вірусного гепатиту, та професору М.Б. Тітову за підтримку у роботі над обраною темою.