Кіселик І.О., Шевченко Л.Ю., Бісярін Ю.В. Пункційна біопсія печінки як обов’язковий елемент контролю ефективності противірусної терапії хронічного гепатиту С.

Досягнення і проблеми клінічної інфектології. Матеріали науково-практичної конференції і пленуму Асоціації інфекціоністів України. – Тернопіль, 2008. – С. 39–40.

Пункційна біопсія печінки – це сучасний, мабуть найінформативніший метод діагностики вірусних гепатитів, що надає можливість оцінити структуру печінкової тканини. В першу чергу біопсію печінки необхідна пацієнтам з хронічним гепатитом С, не тільки для уточнення діагнозу, як це на сьогоднішній день переважно робиться в Україні, але й для оцінки результатів лікування і подальшого ведення хворих.

Для проведення пункції хворого вкладають на лівий бік. Проводять анестезію 2% лідокаїном, спочатку внутрішньошкірно, потім знеболюють м‘язи, плевру та капсулу печінки. Через 1-2 хвилини проколють шкіру стилетом на глибину 2-4 мм., найчастіше в 9-му-10-му міжребер‘ї між передньою аксілярною та середньоключичною лінією. Прокол проводять під безперервним контролем УЗ сканера з конвексним полічастотним датчиком 2,5-5 МГц. Через намічене місце вводять голку для пункційної біопсії “Sterylab S.r.l.” G16, перпендикулярно до поверхні ребра та проводять забір матеріалу. Біоптат має мати довжину не менше 15 мм. На місце проколу кладуть стерильну пов‘язку і лід не менше ніж на дві години. Протягом доби після біопсії хворий повинен спостерігатись в стаціонарі.

Результати. Отриманий матеріал скеровувався в спеціалізовану сертифіковану діагностичну лабораторію «БІОПТАТ» при кафедрі патанатомії Львівського медуніверситету. Тканина фіксувалася в 10% розчині нейтрального формаліну, зрізи фарбувалися гематоксилінеозином. В подальшому дослідження за допомогою мікроскопа Olimpus BX – 41. Слід зазначити, що в стовпчику біоптату повинно бути не менше 6-ти портальних трактів для адекватної оцінки матеріалу.

Ми провели пункційну біопсію печінки 3 хворим з 1в генотипом, 2 хворим з 3а генотипом та 1 хворому з 3в генотипом перед початком та після закінчення противірусної терапія яка тривала 12 та 6 місяців.

Перед початком лікування у трьох хворих з 1в генотипом HCV ступінь фіброзу (за шкалою Knodel) становив 3 у двох хворих і 2 в одного. У трьох хворих з 3 генотипом ступінь фіброзу був 3.

Після противірусної терапії протягом 12-ти місяців у 1-го хворого (1в генотип, Knodel 3) ступінь фіброзу зменшився до одиниці, тоді як у двох інших хворих (1в генотип, Knodel 3 і 2) ступінь фіброзу практично не змінився, незважаючи на зникнення вірусемії у одного з хворих та стійке зменшення рівня вірусемії у другого.

У одного хворого з 3а генотипом HCV у хворого ступінь фіброзу зменшився (з 3 Knodel до 2), тоді як у двох інших хворих до 1. В усіх 3 хворих з 3а генотипом після закінчення лікування HCV RNA не визначалася.

На жаль, слід зазначити, що у хворих з незначною позитивною морфологічною динамікою і припиненням вірусемії (2 хворих з 1в генотипом та 1 хворий з 3а генотипом) через 1-3 місяці після закінчення терапії знову зафіксована вірусемія. Тоді як у хворих з чітким зменшенням ступеню фіброзу до 1 вірусемії не було.

Таким чином, пункційна біопсія печінки, за сучасного стану ефективності противірусної терапії, є абсолютно необхідним компонентом обстеження – спостереження в динаміці хворих на хронічний гепатит С.