Інфекційні хвороби – загальномедична проблема. Тернопіль „Укрмедкнига” Матеріали VII з’їзду інфекціоністів України (27 – 29 вересня 2006 року, м. Миргород) – 2006. – С. 19–21.
Дослідження останніх років показали, що одним з основних етіологічних чинників розвитку ЗК є HCV. Тому ЗК майже у всіх випадках, пов`язують з хронічною HCV-інфекцією, навіть тоді, коли відсутні видимі ознаки ураження печінки. За даними літератури залежно від діагностичних методів, кріоглобуліни виявляються приблизно у 42-96 % хворих на ХГС, однак клінічні прояви ЗК наявні лише у 21,2%. Це свідчить про частоту ЗК при ГС, а також про наявність безсимптомної ЗК у хворих на ХГС. Вважають, що тривала персистенція і реплікація HCV в клітинах кісткового мозку і периферійних мононуклеарних клітинах, в поєднанні з дією ще неідентифікованих додаткових факторів, індукує патологічну проліферацію особливого клону В-лімфоцитів, який продукує моноклональний IgM-РФ, що і лежить в основі патогенезу ЗК ІІ типу.
Для вивчення особливостей кріоглобулінеміїї при гепатиті С було обстежено 150 хворих (чоловіків- 60, жінок- 90), в яких діагноз хронічного гепатиту С було підтверджено за загальноприйнятими критеріями, що включало і морфологічне дослідження – біопсію печінки. Обов’язковою умовою були негативні тести на HbsAg і (або) анти – HBс та HBV DNA, а також відсутність маркерів цитомегаловірусної та ВІЛ-інфекції.
У 57 хворих (35 жінок і 22 чоловіків) на ХГC, були виявлені різноманітні позапечінкові ураження, такі як ураження суглобів – у 19 хворих, що становило (33,3%), ураження нирок – у 12 хворих (21,05%), автоімунні ураження у – 6 хворих (10,5%), гематологічні ураження – у 4 хворих (7,01%), шкірний васкуліт – у 10 хворих (17,5%), ураження щитоподібної залози – у 4 хворих (7,01%), пізня шкірна порфірія – у 2 хворих (3,5%). Група пацієнтів без позапечінкових уражень склала 93 хворих на ХГС віком 16 – 60 років (з них жінок – 55, чоловіків – 38).
При визначенні кріоглобулінів серед пацієнтів обох груп, кріоглобулінемія діагностована у абсолютної більшості – 130 осіб, що становить 86,6%. Серед хворих на ХГС з позапечінковими ураженнями, кріоглобуліни були виявлені у всіх 57 осіб (100%), а в групі хворих без позапечінкових уражень лише у 73 (78,5%) р<0,001.
Однак, аналіз вмісту кріоглобулінів в крові хворих обох груп показав, що у хворих з позапечінковими ураженнями діагностовано середній і високий вміст кріоглобулінів, тоді як у групі порівняння вміст кріоглобулінів виявився в незначній кількості.
У процесі дослідження встановлено, що у хворих з високим рівнем кріоглобулінів, рівень HCV-RNA, навпаки, був невисоким. Для ефективнішої діагностики, після проведення проби на істинну холодову преципітацію ми визначали HCV-RNA у складі кріопреципітату, де її концентрація виявилася у 20-25 разів вищою. Така ж тенденція спостерігається і при визначенні аnti-HCV.
Отже, для покращення діагностики хронічного гепатиту С у хворих з вираженими ознаками кріоглобулінемії та від’ємними і невизначеними результатами ІФА та ПЛР, доцільним є визначення анти-HCV та RNA-HCV у складі кріоглобулінів.