Грицко Р.Ю. Новий підхід до посилення протидифтерійного захисту населення.

Погіршення екологічної ситуації в результаті антропогенного впливу призвело до значних змін імунологічної реактивності людини і поширення захворювань, що викликаються умовнопатогенними і навіть непатогенними мікроорганізмами, зростання алергічних хвороб та злоякісних новоутворень [2], створюють необхідність розробки методів впливу на реактивність організму у великих контингентах населення [7,9].

Після аварії на ЧАЕС навіть у практично здорових людей часто виникають суттєві дефекти у роботі імунної системи, які можуть проявлятися у вигляді синдрому підвищеної втомлюваності. Під час епідемічної кризи – пандемії СНІД і епідемії дифтерії – поширення імуннонедостатності стає особливо небезпечним. В таких умовах для ефективного захисту від дифтерійної інфекції однієї профілактичної імунізації недостатньо, тим паче, що сучасні вакцини не забезпечують антибактеріальний імунітет і майже не впливають на неспецифічну резистентність організму. Саме тону перспективним напрямком підвищення ефективності профілактичних заходів є використання імунобіологічних препаратів [3,6,10].

Для стимуляції антитілоутворення часто призначають нуклеїнові кислоти (НК) у вигляді нуклеінату натрію – препарату, який отримують гідролізом дріжджів. Біостимулюючий вплив екзогенних НК пояснюють посиленням синтезу ендогенних НК та метаболізму клітин. Безпосередній імуностимулюючий ефект НК зумовлений активізацією клітин макрофагальної фагоцитуючої системи [4]. НК сприяють посиленню міграції Т- і В-лімфоцитів, функціональної активності системи комплементу, підвищенню рівня л ізоцину та синтезу ІgМ і ІgС, функціонуванню імуноклітинної кооперації [1,5]. Полівалентність дії нуклеінату натрію зумовлена тим, що НК приймають участь в таких універсальних життєво важливих процесах як синтез нуклеїнових кислот та білку [8].

В наших дослідженнях замість фармацевтичного препарату натрію нуклеїнату використовували харчовий продукт, що містить значну кількість дріжджових НК – кумис, виготовлений із знежиреного коров’ячого молока за методикою А.Е.Толмачової (1963). Кумис, крім НК, містить значну концентрацію глутамінової, оротової, інозинової кислот, вітаміни, переважно групи В, незамінні амінокислоти та інші біологічно цінні речовини і тому його можна розглядати як комплексний біологічно активний препарат. Для ферментації молока ми використовували суміш молочнокислих бактерій (високоактивний штам мезофільного стрептококу та 3 штами лактобактерій). Культивування проводили протягом 22-24 годин. У другій фазі до звурдженого молока додавали дріжджі з високою питомою швидкістю росту, мальтазною активністю до 40 хв, зимазною – до 60 хв. Дріжджі культивували в умовах постійної аерації протягом 20-22 годин, після чого готовий продукт зберігали у холодильнику (призначали 1-3 денний кумис). Вміст нуклеїнових кислот дорівнював 1300-1500 мг/л.

Дослідження проводили в групі військовослужбовців першого року служби, що підлягали ревакцинації проти дифтерії (вводили АДС із зменшеним вмістом антитіл). Методом випадкового відбору створені дослідна і контрольна групи, титри антитоксину, в яких були однотипні. В дослідній групі щодня до раціону додавали 400-450 мл кумису, в якому вміст нуклеїнових кислот співставний з середньою терапевтичною дозою нуклеїнату натрію. Кумис призначали 22 дні до і 25 днів після імунізації. Після цього в дослідній і контрольній групах щеплених визначали титри антитоксину та вміст у крові ІgА, ІgМ, ІgG. Антитоксин визначали за допомогою РИГА, концентрацію імуноглобулінів – за методом Манчіні.

Титри антитоксину в колективі коливались у широких межах у діапазоні від 1:20 до 1:5120, причому у 34,4% обстежених вміст антитоксичних антитіл був нижчим, або дорівнював 1:160, а 43,7% мали титри 1:1280 та вище. При визначенні вмісту антитоксину після ревакцинації встановлено, що як у контрольній, так і у дослідних групах титри антитіл проти дифтерійного токсину підвищились.

В контрольній групі кількість осіб, у яких рівень специфічних антитіл досяг титру 1:1280 збільшився з 47,2% до 60% (Р>0,05). В дослідній групі кількість осіб з аналогічно високими титрами антитіл зросла з 40% до 100% (Р<0,05), тобто у всіх осіб виявлена висока напруженість антитоксичного імунітету ( попередній розподіл титрів антитіл в обох групах був однотипним). У таблиці 1 наведені дані, що характеризують показниками імунітету у колективі військовослужбовців до і після ревакцинації.

З наведених даних видно, що призначення кумису до і після ревакцинації призвело до суттєвого (Р<0,05) посилення специфічного імунітету, як у порівнянні з вихідним його рівнем, так і з даними контрольної групи.

Таблиця 1
Титри антитоксичних антитіл у дослідній та контрольній групах до і після ревакцинації

Примітка:
1) показники зворотні до титру (тобто 1:160 позначено як 160)
2) у чисельнику – % осіб з певним титром антитіл у знаменнику – абс. кількість

При визначенні вмісту імуноглобулінів крові у осіб контрольної групи встановлено, що імунізація майже не вплинула на вміст ІgА (114,8+13,7 до і 115,4+14,1 мг/100мл після імунізації), та ІgМ (відповідно 73,8+8,8 і 75,1+6,9 мг/100мл). Що стосується ІgG то його концентрація після ревакцинації зросла з 1200+56,3 до 1318+64,9 мг/100мл, але різниця не досягла статистичної вірогідності (Р>0,05). При аналізі цих даних ми враховували, що значний діапазон коливань може утруднювати виявлення змін у обміні імуноглобулінів. Тому одночасно визначали кількість осіб, у яких вміст антитіл дорівнював середньому показнику норми або був вищим. При цьому встановлено, що вакцинація все ж вплинула на синтез ІgМ у контрольній групі, бо кількість таких осіб зросла з 26% до 56% (Р<0,05). Інакше виглядав вплив імунізації на обмін імуноглобулінів у дослідній групі. Так, концентрація ІgА до імунізації становила 100,0+5,8, а після – 180,6+7,4 мг/100мл (Р<0,05). Що стосується ІgМ, то його концентрація майже не змінилась (з 73,9+8,8 до 85,8+15,7 мг/100мл). Концентрація ІgС у дослідній групі зросла з 1210+56,5 до 2272+98,6 мг/ 100мл (Р<0,05).

У значної частини військовослужбовців вміст імуноглобулінів знаходився на нижній межі норми, що може бути прихованими формами вторинного імунодефіциту. На нашу думку, зменшення вмісту ІgА та ІgМ при відносно достатній концентрації ІgС свідчить про дезадаптацію імунологічних процесів. Таке припущення підтверджується тим, що імунізація в контрольній групі вплинула лише на синтез ІgМ, в той час як у дослідній групі збільшився синтез ІgG. При порівнянні концентрації імуноглобулінів у військовослужбовців і студентів медичного інституту встановлено, що середній вміст імуноглобулінів А і М у студентів був вищим, а концентрація ІgG відрізнялась не суттєво.

Особливості обміну імуноглобулінів свідчать про різні типи імунної відповіді: у частини осіб з контрольної групи ймовірно не відбулося переключення з синтезу ІgМ на ІgС. Останнє вказує на те, що специфічний імунний захист у дослідній групі надійніший, бо афінність ІgС, за даними літератури, у тисячі разів вища, а здатність нейтралізувати токсини у сотні разів більша, ніж у ІgМ. Імунологічна пам’ять стосовно антитіл класу ІgG значно прискорює при потребі синтез великої кількості антитіл [2,7].

Одержані дані стосовно впливу кумису на синтез специфічних і неспецифічних імуноглобулінів підтверджують його імуностимулюючу дію і одночасно вказують на доцільність призначення імуностимуляторів під час щеплення. Потреба ця зумовлена широким розповсюдженням серед населення імунодефіцитів.

Висновки

1. Харчовий біостимулятор (кумис із знежиреного коров’ячого молока), по вмісту рибонуклеотидів співставний з терапевтичною дозою імуномодулятора натрія нуклеінату (в період найвищої вегетації дріжджів містить 1600-1800 мкг/л рибонуклеотидів).
2. Поширення вторинної імунної недостатності негативно впливає на ефективність профілактичної імунізації населення. Ревакцинація проти дифтерії в таких умовах у частини щеплених відбувається за первинним типом імунної відповіді. Під впливом харчового продукту, що містить значну кількість нуклеїнових кислот, вітамінів та інших біологічно цінних компонентів, ефективність імунізації значно зростає, що проявляється підвищенням титру антитоксину та вмісту імуноглобулінів А і G. Одночасно збільшується кількість Т-лімфоцитів, зростає локомоторна активність лейкоцитів та нормалізується імунорегуляторний індекс ОКТ4/ОКТ8.

Література

1. Веревкин Е.Н., Даниленко Е.Д., Костомаха А.Н., й др. Изменения показателей неспеци-фической защиты организма мышей при введений двухспиральной РНК из дрожжей // Вопросы вирусологии.-1989.-N1.-С.69-72.
2. Вершигора А.Е. Общая иммунология. – К.: Вища школа, -1990. – 736с.
3. Дегтярев А.А., Фургал С.М. Применение средств стимуляции и коррекции иммунной системы в профилактике инфекционных заболеваний в войсках // Воен.-мед. журнал. – 1990. – N7. – С.56-58.
4. Дранник Г.Н., Гриневич Ю.А., Дизик Г.М. Иммунотропные препараты. – К.: Здоров’я, – 1994. – 280с.
5. Земсков А.М., Трутнев Б.Д., Попова Д.Й. й др. Лечебная эфективность нуклеината на-трия и монорибонуклеотидов по данным кератоконъюктивальной пробы //ЖМЗИ. – 1993. – N5.- С.71-74.
6. Мартинчук С.Т. Застосування спленіну як іммуномодулятора при щепленні проти диф-терії в експерименті //Інфекційні хвороби. 36. робіт. Київський НДІ інфекційних хвороб ім Л.В.Громашевського, ЛДМУ- Львів. – 1995. – Вип.З. – С.34.
7. Петров Р.В., Орадовская Б. В. Пинегин. Система динамического слежения за иммунным статусом страны //Иммунология. – 1990. – N2. – С.49-52.
8. Рычнев В.Е., Фролов В.М. Стимулятори регенерации в терапии вирусного гепатита В и других заболеваний печени. – Воронеж.: Изд-во Воронежского ун-та, – 1984. – 120с.
9. Таран И.Ф., Шевцова Н.М., Сафронова В.М. Влияние иммуномодуляторов на развитие инфекционного и вакцинального процессов, а также на эффективность лечебных препа-ратов при бруцеллезе //ЖМЭИ. – 1993. – N6.