О.Б.Ворожбит, Б.А.Герасун. Дослідження психологічних особливостей хворих на вірусні гепатити.

Досягнення і проблеми клінічної інфектології. Матеріали науково-практичної конференції і пленуму Асоціації інфекціоністів України. – Тернопіль, 2008. – С. 16– 17.

За даними ВООЗ, у понад 110 млн. осіб в світі виявлено клінічно значимі ознаки депресивних розладів, зокрема – у 90% госпіталізованих із патологією шлунково-кишкового тракту наявні вторинні психопатологічні прояви. Особливо часто, депресивні розлади виникають у хворих на гострі та хронічні вірусні гепатити, а вони належать до найбільш поширених інфекційних захворювань. Виходячи з актуальності наведених вище аспектів, дана робота була присвячена дослідженню особливостям психологічного статусу у хворих на вірусні гепатити.

Обстежено 33 пацієнти (16 чоловіків та 17 жінок) віком від 17 до 61 р., які знаходились на стаціонарному лікуванні в Інфекційній клінічній лікарні м. Львова з приводу ГГА (n=7), ГГВ (n =8), ХГВ (n=8), ХГС (n=10), за період з лютого по червень 2007 року. Діагноз ВГ було верифіковано за допомогою методів ІФА та ПЛР. Усім пацієнтам визначали АлАТ, АсАт, вміст загального білірубіну, ГГТ. Психологічний статус оцінювали експериментально-психологічним методом за шкалою Бека (BDS) для оцінки вираженості депресії, також враховували дані спостереженя за поведінкою хворих, у групу дослідження не включали пацієнтів з важкою супутньою хронічною патологією, тих які отримують інтерферонотерапію з приводу ВГ, а також осіб з психологічними порушеннями внаслідок зловживання алкоголем та/або наркотичними препаратами.

Депресивні розлади різного ступеня тяжкості були виявлені у 89% хворих, серед них пацієнти з помірними симптомами депресії склали 52%, з вираженими – 19%, з легкою депресивною симптоматикою – 29%. Найтяжчі психологічні розлади виявлені у хворих на ХГС. У пацієнтів спостерігалося зниження настрою, яке мало різні відтінки: від почуття суму до глибокої похмурості, у тяжких випадках часто наявні ознаки вітальної туги. У хворих з неглибокими депресивними станами, спостерігалося коливання депресії протягом доби з покращенням загального стану і зменшенням ідеаторної та рухової загальмованості в другій половині дня та ввечері.

Встановлено вірогідну кореляцію рівня депресивних розладів від тривалості захворювання (р<0,02). Те що рівень депресії достовірно залежить від тривалості захворювання, а не від віку пацієнта, дозволяє віднести цей вторинний психопатологічний прояв до складової клінічної картини захворювання. Вірогідної кореляції депресивного стану від статі пацієнта не виявлено(р>0,05), проте, слід зазначити, що у жінок розвивалася так звана слізлива депресія, без значної моторної й інтелектуальної загальмованості, тоді як у чоловіків здебільшого виявлялася бурхлива, похмура депресія, з почуттям ворожості, відчуженістю та дратівливістю.

Зіставлення ступеня розвитку депресії із особливостями перебігу хвороби та біохімічними показниками, які характеризують функціональний стан печінки показало, що існує вірогідна пряма кореляція між вираженістю депресивного стану та рівнем альбумінів, глобулінів, протромбінового індексу, рівнем загального, вільного чи зв’язаного білірубіну крові (р<0,05). Встановлено вірогідну зворотню кореляцію між активністю АлАТ (р<0,05) та депресивними ознаками, що ймовірно пов`язано з тим що найбільш виражені депресивні зміни спостерігалися у хворих із хронічними гепатитами, у яких внаслідок патоморфологічних змін у тканині печінки цитолітичний синдром не був вираженим, і відповідно спостерігався низький рівень активності АлАТ.

На нашу думку, оскільки поєднання інфекційної і психічної патології значно погіршує клінічний і соціальний прогноз для кожного окремого пацієнта, необхідно подальше дослідження розладів психічної сфери у хворих на вірусні гепатити.